НОВИНИ

Вчитися ніколи не пізно



Кожен знає, що вчитися ніколи не пізно, а в багатьох країнах світу, зокрема в Польщі, це твердження вже багато років успішно реалізують на практиці, створюючи для тих, "кому за…”, так звані університети третього віку.

Якось так склалося, що вихід на пенсію у пересічного українця автоматично асоціюється із закінченням життя, із непотрібністю, нескінченним потоком хвороб, вечорів за телесеріалами та пліток із сусідами. Добре, якщо є діти та внуки, тоді відчуваєш себе хоч якось причетним до родинних проблем, живеш їх життям, стаєш для них "швидкою допомогою”, домашньою нянькою, поваром. Ти ж тепер на пенсії – маєш багато вільного часу.

Ні, я аж ніяк не кажу, що бути опорою своїм дітям – це погано, тільки от не варто забувати про себе, адже після виходу на пенсію життя тільки починається.

Одним із популярних видів діяльності в цей період є навчання в університетах третього віку.

Трохи історії

У світі розрізняють дві моделі таких університетів: французьку та британську. Перший навчальний заклад такого типу було створено у Франції 1973 року на базі університету. Засновники бачили своїм завданням розширення вікового діапазону університетської освіти та використання потенціалу вишів для навчання не лише молоді, а також культурний обмін поміж різними віковими групами.

У 1981 році Університет третього віку був створений у Кембриджі (Велика Британія). Британська модель відрізнялася від французької тим, що існувала незалежно від університетів і базувалася на обміні знаннями та досвідом поміж самими учасниками групи.

Польща була третьою країною після Франції та Бельгії, яка перейняла досвід і створила Університет третього віку в 1975 році. Ініціатором відкриття навчального закладу такого типу у Варшаві стала професор Халіна Шварц. Сьогодні ж у Польщі діє близько 400 університетів у великих містах і в малих містечках. Польща використовує як класичну, французьку модель, так і британську, а навчальні заклади повстають на базі університетів, неприбуткових організацій, будинків культури, бібліотек тощо.

Навчальний процес

Університети третього віку по всій Польщі пропонують своїм студентам багатий спектр курсів. Серед них лекції від провідних фахівців із різноманітних галузей науки, тематичні зустрічі на політичні, соціальні, медичні теми, мовні курси, заняття з комп’ютерної грамотності, основ літературної творчості, музики, танцю, хенд-мейду. Учасники можуть обирати й практичні заняття відповідно до своїх уподобань: городництво, видавництво газети та інші. У багатьох університетах третього віку існують так звані групи взаємної допомоги, що передбачають передусім психологічну допомогу студентам, які втратили близьку людину, мають проблеми в родині або важко переживають адаптацію до нового для себе статусу – пенсіонера. Крім того, студентам пропонується курс першої домедичної допомоги, який пізніше часто рятує життя їм чи їхнім рідним.

На заняттях студенти не лише здобувають цікаву та цінну інформацію, але й розвивають пам’ять, моторику і загалом – почуваються молодшими.

Пенсіонери, які надихають

Я познайомилася з кількома студентками Університету третього віку з Варшави. Наймолодшій із них 67, а найстаршій – 80. Всі вони мають родини та домашні обов’язки, але щовихідних поспішають на лекції, бо тепер це єдине місце, де можна вчитися, спілкуватися, проявляти свої здібності. На моє питання, для чого моя найстарша співрозмовниця Аліція відвідує Університет третього віку, вона відповідає:

  • - Якби не було університету, я б, може, вже давно померла. Після виходу на пенсію, після смерті чоловіка я думала, що в моєму житті вже не буде нічого нового й цікавого. Діти та внуки вже дорослі й мають своє життя, а я лишилася сама, нікому не потрібна. Коли дізналася про університет від сусідки, ми з нею вирішили прийти. Тепер я тут щотижня.
  • - Це правда, – каже 69-річна Халіна. – Я все своє життя пропрацювала вчителькою в школі. Вийшла на пенсію й була щаслива, що тепер нарешті відпочину. Але вже за місяць мені почало бракувати школи, дітей, колег. Знаєте, я ж усе своє життя прокидалась о шостій ранку, поспішала на перший урок і поверталася майже ввечері. І раптом – час, з яким не знала що робити. Дочка розповіла мені, що існують університети третього віку. Тепер я й помирати не хочу (сміється – авт.).
  • - Мені 67, і після виходу на пенсію я думала, єдине, що у мене є в цій країні, – це право голосу на виборах, – ділиться зі мною Гося, – але прослухала тут курс на тему прав і обов’язків громадян, навчилася писати офіційні документи й тепер активно захищаю інтереси мешканців свого будинку. От нещодавно написали прохання й отримали лавки від міста, аби можна було посидіти в скверику під будинком.

Дівчата (бо назвати їх бабусями язик не повертається)  надзвичайно жваві та активні, беруть участь у житті своїх дільниць, проводять зустрічі для сусідів і розповідають те, чого навчилися в університеті. Вони вже знають англійську на базовому рівні й навіть мають свої сторінки у Фейсбуці.

Чи можуть українські бабусі та дідусі мріяти про таку цікаву старість? Можуть, адже перші університети третього віку вже діють і в Україні. Щоправда, є їх всього кілька і лише в містах-мільйонниках, але будемо сподіватися, що з часом можливість здобувати знання матимуть і люди похилого віку з малих міст та містечок.







Globus W&T
Головна » Статті » Новини сайту
Всього коментарів: 0
avatar